Читай першим

Ворона

Андрій Роговський

Розділ 1 з 12

На пірсі, залитому лагідним травневим сонцем, сидів темно-бронзовий від засмаги Господар. Він був завсідником Австрійського пляжу. Ті, кому хочеться посидіти в тиші й послухати, як неквапно шелестить хвиля, завжди шукають «дикі» місця. Лише там, куди не долинає навіжене гупання сучасної музики, де на плитах не валяються пластикові обгортки, де немає гідроциклів, що лякають рибу й купальників, — лише там можна відпочити по-справжньому. Відпочити від щоденних думок і дрібних клопотів.

Поряд, радісно метляючи хвостом, стояв чорний Пес. Він віддано вартував господарів спокій і терпляче чекав, коли Господар дістане чогось перекусити. Пес давно вивчив усі його звички й добре знав: ось-ось сумка розкриється і звідти з’явиться щось смачненьке.

За всім цим пильно наглядала Ворона. Звичайний сірий птах, що вміє тільки неприємно каркати. Але було в ній щось вагоме: чи то розумні блискучі оченята, чи, може, те, що трималася вона сама. А найпевніше — те, що поводилася впевнено, тією малопомітною впевненістю, яку має фахівець.

Господар поглянув на свого Пса. Він бачив, що Пес зголоднів, і хоч сам їсти не хотів, вирішив скласти другові компанію. Неквапно розстібнув сумку, дістав бутерброд, загорнутий у тьмяну фольгу, й усміхнувся, зустрівши віддані Псові очі. А Пес усівся і не зводив погляду з бутерброда, що потроху з’являвся з-під шурхотливої фольги.

Ніхто з них не помітив, як точним, виваженим рухом Ворона спланувала й сіла на пірс. Саме тієї миті бутерброд вийшов на світ, і всі Псові чуття були прикуті до нього.

Ворона кілька разів підскочила, скоротивши відстань, і докірливо подивилася на Господаря. Не дочекавшись належної відповіді, схилила голову й тихенько каркнула. Господар усміхнувся й кинув їй кусень хліба.

Обурений Пес роззявив пащу, вивалив язика й мовчки кинувся на Ворону. А та підстрибнула і, пролетівши навмисне низько й повільно, сіла на високий виступ — нахабно шкірячись і весело зблискуючи оченятами.

Пес розвернувся і з почуттям виконаного обов’язку потрусив до Господаря. А за ним безшумно планувала Ворона.

Пес перехопив господарів погляд, обернувся — і застиг від обурення. За його спиною Ворона їла хліб. Не те щоб Пес любив хліб, навіть просочений звабливим духом ковбаси, але сам цей факт розлютив його неабияк. Він знову кинувся на Ворону, а та повільно й низько перелетіла до виступу. І так багато разів.

Нарешті Пес утомився. Боки його ходили ходором, від язика пашіло жаром, хвіст безвільно опустився. Ворона каркнула йому з виступу: «Що ж ти, хлопчино? Ану ще пограємось!». Пес хмуро зиркнув на неї спідлоба й грубо гавкнув: «Відчепися, стара кочерго! Дістала вже!».

Тепер Пес пішов у глуху оборону. Присів, напружившись для стрибка, відвів голову вбік і старанно вдавав, що зовсім не позирає на Ворону.

Ворона уважно подивилася на Пса. Той уже дозрів. Що ж, вона приймає гру! Спустившись до самого початку пірса, чим далі від напруженого Пса, Ворона заходилася вдавати, ніби її страшенно цікавлять хвилі. Розглядаючи їх, вона підскакувала боком і крок за кроком скорочувала відстань між собою й витягнутим у струнку Псом.

Наступний розділ — через 7 днів.

Хочу читати далі