Ворона
Андрій Роговський · Оповідання
Твір заснований на реальних подіях. Час дії — 1980-ті.
На пірсі, залитому лагідним травневим сонцем, сидів темно-бронзовий від засмаги Господар. Він був завсідником Австрійського пляжу. Ті, кому хочеться посидіти в тиші й послухати, як неквапно шелестить хвиля, завжди шукають «дикі» місця. Лише там, куди не долинає навіжене гупання сучасної музики, де під ногами не шурхотять обгортки, де немає водних мотоциклів, що лякають рибу й відпочивальників, — лише там можна відпочити по-справжньому. Відпочити від щоденних думок і дрібних клопотів.
Поряд, радісно метляючи хвостом, стояв чорний Пес. Він віддано вартував господарів спокій і терпляче чекав, коли Господар дістане чогось перекусити. Пес давно вивчив усі його звички й добре знав: ось-ось сумка розкриється і звідти з’явиться щось смачненьке.
За всім цим пильно наглядала Ворона. Звичайний сірий птах, що вміє тільки неприємно каркати. Але було в ній щось вагоме: чи то розумні блискучі оченята, чи, може, те, що трималася вона сама. А найпевніше — те, що поводилася впевнено, тією малопомітною впевненістю, яку має фахівець.
Господар поглянув на свого Пса. Він бачив, що Пес зголоднів, і хоч сам їсти не хотів, вирішив скласти другові компанію. Неквапно розстібнув сумку, дістав бутерброд, загорнутий у тьмяну фольгу, й усміхнувся, зустрівши віддані Псові очі. А Пес усівся і не зводив погляду з бутерброда, що потроху з’являвся з-під шурхотливої фольги.
Ніхто з них не помітив, як точним, виваженим рухом Ворона спланувала й сіла на пірс. Саме тієї миті бутерброд вийшов на світ, і всі Псові чуття були прикуті до нього.
Ворона кілька разів підскочила, скоротивши відстань, і докірливо подивилася на Господаря. Не дочекавшись належної відповіді, схилила голову й тихенько каркнула. Господар усміхнувся й кинув їй кусень хліба.
Обурений Пес роззявив пащу, вивалив язика й мовчки кинувся на Ворону. А та підстрибнула і, пролетівши навмисне низько й повільно, сіла на високий виступ — нахабно шкірячись і весело зблискуючи оченятами.
Пес розвернувся і з почуттям виконаного обов’язку потрусив до Господаря. А за ним безшумно планувала Ворона.
Пес перехопив господарів погляд, обернувся — і застиг від обурення. За його спиною Ворона дзьобала хліб. Не те щоб Пес любив хліб, навіть просочений звабливим духом ковбаси, але сам цей факт розлютив його неабияк. Він знову кинувся на Ворону, а та повільно й низько перелетіла до виступу. І так багато разів.
Нарешті Пес утомився. Боки його ходили ходором, від язика пашіло жаром, хвіст безвільно опустився. Ворона каркнула йому з виступу: «Що ж ти, хлопчино? Ану ще пограємось!». Пес хмуро зиркнув на неї спідлоба й грубо гавкнув: «Відчепися, стара кочерго! Дістала вже!».
Тепер Пес пішов у глуху оборону. Присів, напружившись для стрибка, відвів голову вбік і старанно вдавав, що зовсім не позирає на Ворону.
Ворона уважно подивилася на Пса. Той уже дозрів. Що ж, вона приймає гру! Спустившись до самого початку пірса, чим далі від напруженого Пса, Ворона заходилася вдавати, ніби її страшенно цікавлять хвилі. Розглядаючи їх, вона підскакувала боком і крок за кроком скорочувала відстань між собою й витягнутим у струнку Псом.
Досягнувши критичної відстані, Ворона почала дзьобати пірс, вдаючи, що Пес її зовсім не цікавить, а тут купа смачної їжі.
Пес трохи повів хвостом.
Ворона взялася чистити перо.
Пес насторожив вуха.
Ворона повернулася спиною, уважно наглядаючи одним оком.
Пес не витримав і з хрипом кинувся на свого ворога!
Цього разу Ворона схитрувала: полетіла не вздовж пірса, а обійшла Пса з боку моря й сіла в нього за спиною.
Пес ледве встиг загальмувати. Ошелешений, він аж ніяк не чекав такого підступу! Втомлено обернувшись, він зустрівся з насмішливим поглядом Ворони.
«Ну що, продовжимо?» — мовчки запитала вона.
«Усе. Я здаюся», — заскімлив Пес.
Обвислі вуха, опущений хвіст — Пес став перед Господарем. У жалібному погляді ясно читалося: «З цією старою стервою нічого не зробиш. Чи пробачиш мені?».
Господар усміхнувся й пішов купатися, покликавши Пса. Той зрозумів, що прощений, радісно замахав хвостом і кинувся за Господарем.
А задоволена Ворона поважно підійшла до сумки й почала її патрати в пошуках їжі. Але тут втрутилися одвічні вороги — хлопчаки. Вони закидали її камінням і прогнали.
Вона перелетіла на причал і сіла на ґратку. Позирнувши на хлопчаків із втомленою злістю, Ворона якийсь час ліниво їх шпетила.
Потім, вилив усе обурення з приводу звичаїв молоді, Ворона перелетіла до рятувальної станції й сіла на перегородку. Уважним поглядом оглядала свої володіння в пошуках наступної здобичі. Не знайшовши нічого, перелетіла до рупора й гучно каркнула.
На дроти злетілася стайка щебетливих горобців. Вони сіли рядком перед Вороною і навперебій заходилися розповідати найсвіжіші новини. Ворона уважно слухала, переводячи погляд з одного свого агента на іншого, старанно запам’ятовуючи хлібні місця.
Нарешті Ворона скомандувала «Відбій!», і горобці розлетілися врізнобіч.
А Ворона знялася в небо. Десь у її володіннях хтось розгортає сумку. Або викидає сміття. Або рибалки нарвали мідій на наживку. Це не важливо. Важливо лише те, що поки до Ворони приходять люди, голодною вона не залишиться.
Пару років тому я бачив, як Ворона сварилася з мартинами через мідії. Мартини кружляли навколо, скандалили пронизливими голосами й видирали мідії. Ворона стояла настовбурчена й шпетила мартинів.
Розсміявшись, я почав передражнювати злісне каркання. Раптом усі мартини розлетілися з пронизливими зойками. Ворона, настовбурчившись, повільно наступала на мене.
Підійшовши ближче, вона схилила голову, уважно подивилася на мене одним оком і почала вичитувати. Саме так.
«Я, стара мудра Ворона, яка живе на цьому пляжі вже двісті років! А ти хто такий? Один із тих людей, що приходять сюди, у мої володіння. І після всього ти посмів смітися з мене? Безсовісний! Май повагу до старших!» — приблизно так вона каркала.
Це було настільки смішно, що всі вирішили: Ворона ручна або втекла з цирку.
І лише тепер я зрозумів, що ця Ворона не була ручною. І ніколи не буде.
Книга має продовження. Дія відбувається вже в суворих двотисячних.
Усі книги